Боже, мне надо были эти севера?
Туда раньше в ссылку ссылали
А я добровольно поехал туда
В дремучие карельские леса.
Боже, Отец мой,
Я не советовался с Тобой
Тебя я не знал,
Благословение от Тебя не получал
Все сам, сам, сам.
Господи, это надо было мне
Бродить по этой тайге
Леса, болота, туча комарья
Целый день топором махаешь,
Сучки рубаешь
Летом от жары изнывал,
Пот глаза заливал
От жажды страдал
С луж листья сгребал
Воду хлебал
И дальше пахал.
Меня туда никто не посылал
Это я все сам,
Потому что Бога не знал,
К Нему не стучал
И Его я не звал!
Снега, от мороза стекленеют глаза
На плече пила
По пояс в снегу
От ели к сосне гребу
Кровавые мозоли
На руках растираю
Деревья валяю
Кубы заробляю.
Боже, как я там пупа рвал
Потому что Тебя я не знал,
К Тебе не стучал
И Тебя я не звал.
Вьюга, снег метет
У костра суп хлебаю
Быстро чаем запиваю
На трактор залезаю
Нет ни стекол, ни дверей
Полная кабина шишек, ветвей
Снег сметаю,
Сажусь, лес собираю.
Много здоровья там я поклал
Пуп надорвал
Волосы повылезали,
Зубы повыпадали.
Господи, Ты сжалился надо мною
Ты сорвал меня домой
И сейчас я тут, здесь, с Тобой
А мои три брата остались в России
Где много пьют,
Там братья живут и к Тебе не идут.
гоменюк михаил,
г.гайсин, украина
гоменюк михаил владимирович, пришел к Иисусу в 2004 и полностью посвятил свою жизнь Богу. сейчас пишу стихи e-mail автора:lichmanyk@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 8585 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
